Школа, бійка, недопиті пляшки,
нас покликали на вулицю чужі старшаки…
Оточили, чую мат, чую сміх,
а нас двоє, і нам пофіг на всіх!
Серце стукає і ледь не втече,
та я відчуваю твоє братнє плече,
і хоча доволі страшно посміхаюсь, і так,
як учив ти запальничку мій стискає кулак!
Як ми бились і стояли тоді,
я життя б своє довірив тобі,
а ті суки тільки кодлом, за наказом когось,
зрозуміли це тоді, коли усе почалось…
Та не даром полірували турнік,
у крові, але веселі, молоді та дурні,
без вини, Боже, ти нас не вини,
ми стояли, а лежали вони!
Прикривай! Прикривай мене!
Най удар цей мене мине!
Бо ти брат назавжди мені
не по крові, а по війні!
Не по роду, а по душі,
не як сонце, а як дощі,
відчував я твоє плече,
з ним і в пеклі не так пече!
Лютий, кулі, недопиті пляшки,
нас покликали в окопи чужі старшаки…
Оточили, чую мат, чую сміх,
а нас двоє, і нам пофіг на всіх!
Серце стукає і ледь не втече,
та я відчуваю твоє братнє плече,
і хоча доволі страшно посміхаюсь, і так,
як учив ти рукоятку мій стискає кулак!
Як ми бились і стояли тоді,
так і зараз я життя своє довірив тобі!
А ті суки тільки кодлом, за наказом когось,
зрозуміли це тоді, коли усе почалось…
Знову школа, брате, тільки життя…
І душа моя й твоя на шмаття!
За своє, Боже, ти нас не вини,
будемо стояти, а лежати вони!
Прикривай! Прикривай мене!
Най снаряд цей мене мине!
Бо ти брат назавжди мені
не по крові, а по війні!
Не по роду, а по душі,
не як сонце, а як дощі,
відчував я твоє плече,
з ним і в пеклі не так пече!
Прикривай! Прикривай мене!
Най снаряд цей мене мине!
Бо ти брат назавжди мені
не по крові, а по війні!
Не по роду, а по душі,
не як сонце, а як дощі,
відчував я твоє плече,
з ним і в пеклі не так пече!
